Житній, кукурудзяний, пшеничний, ячмінний, сорговий, рисовий і навіть гречаний. Та який би він не був, хліб – усьому голова. Українці примітили це здавна, тож завжди шанували та берегли його духмяний культ.
Ще й не просто берегли, а добряче модернізували – і досягли в цьому неабиякого успіху. Бо навіть французи, які з’їдають найбільше хліба на душу населення, дивувалися майстерності українських господинь. Зокрема, Оноре де Бальзак, який у листі запрошував співрозмовника приїхати в «...Україну, цей рай земний, де я запримітив 77 способів виготовлення хліба».
Воно й не дивно, адже цей наїдок завжди супроводжував наш народ – у буденному житті та на значні події. Його випікали до дня народження чи весілля, вкладали у клунок у дальню дорогу, із ним проводжали в останню путь. Хлібом радо зустрічали бажаних гостей, ділились останнім окрайцем у складні часи, з його допомогою ворожили на кохання, закликали весну.
Тож не дивно, що фігурно закручені калачі та велети-короваї, змащені салом книші, пампухи з часником і ще десятки варіацій наїдку, неминуче увійшли в нашу культуру, щоб стати її золотим осердям.
Цей хліб, що світить на моїм столі
Поборює мою печаль і стому,
Я сонця двигіт відчуваю в ньому,
Неначе пульс на власному чолі.
Так пише у вірші Дмитро Павличко. І має рацію – адже круглобока рум’яна хлібина ще зі слов’янських часів символізувала сонце, його невтомну енергію, що зігріває, та надію на світанок навіть під час найтемнішої ночі. Як-от різдвяний калач-крачун, або вірусний пароль «паляниця», який навесні 2022 став символом української сили, винахідливості та запеклої боротьби проти російського окупанта.
За матеріалсми https://metinvest.media/ua/advent/advent2024/2024-12-26
Немає коментарів:
Дописати коментар