Ця книжка про тих, хто втікав від війни з Бучі, Харкова, Миколаєва, Маріуполя… Схопивши тільки дітей, кота і одну валізу.
А потім вчився жити по-іншому, в іншому місті, далеко від дому, бо дому вже не було.
Світ прихищав українців. В польських хостелах разом з польськими прапорами висіли українські, мале румунське хлоп‘я виводило нерівними літерами на папері “Слава Україні!” і домальовувало блакитно-жовте серце, французька бабуся посміхалася біженцям з Бучі і говорила: “Ми вам раді”.
Але все одно нестерпно хотілося додому…
Читаючи оповідання, я плакала, вперше з початку війни. Бо тут про нас, українців, тих, хто живе з пекучим болем втрат вже півроку і затято вірить, що життя переможе. ( Світлана Чучко)
З матеріалів Запорізької обласної бібліотеки для юнацтва.
Немає коментарів:
Дописати коментар