БЛИЗЬКО ДО УКРАЇНСЬКОГО СЕРЦЯ

Про киянина та одного із засновників кубофутуризму Казимира Малевича знають, напевно, всі.  Але чи чули ви про українця Олександра Архипенка – легендарного митця, який переніс кубізм у 3D?
 
Якщо ні – то дуже даремно, бо постать дійсно непересічна. Всього за сім років маестро запровадив більше радикальних змін у скульптурі, ніж взагалі було протягом попередніх століть, став першим українцем на Венеційському бієнале і відкрив власну школу у Берліні. Класичними бронзою та мармуром не обмежувався – працював і з деревом, і зі склом. Навіть власноруч плавив метал, щоб надати йому потрібних форм – зовсім як фахівці Метінвесту. А ще – створив особливі механічні картини, назвавши їх власним ім’ям – «архипентури». Вони, до речі, справили чималий вплив на сучасний маркетинг – адже і зараз подібна технологія використовується у рухомих білбордах.
 
Однак, сьогодні ми б хотіли розповісти не лише про творчі успіхи, дружбу з поєтом Ґійомом Аполлінером чи скульптури, які йшли з молотка за семизначні суми. Бо найвизначнішим фактом із життя Архипенка вважаємо його щиросерду любов до України та всього українського. Адже навіть мандруючи Європою та Америкою, скульптор ніколи не забував про Батьківщину – та саме їй дякував за неймовірний зліт.
 
«Українська земля, український хліб, український дух свободи та індивідуальності лягли в основу моєї креативності» – стверджував зі сторінок The Ukrainian Weekly. А також усе життя залишався активним учасником української громади та в перервах між новаторськими проєктами охоче розробляв пам’ятники Франку, Шевченку та Володимирові Великому.

Чого лише вартий випадок, коли українська діаспора вирішила придбати його скульптуру «Ма» для Національного музею у Львові. Дізнавшись про це, митець одразу знизив вартість експоната – адже дуже зрадів, що робота буде зберігатися «близько до українського серця»
 
Як же так вийшло, що ми мало знаємо про українського генія, чиї роботи нагадують полотна Пікассо, що зненацька ожили, набули ще більшої глибини та об’єму? Відповідь на це питання досить очевидна: про нього забороняла говорити радянська влада. Не маючи змоги переслідувати самого митця, вона запекло вистежувала його твори – зокрема і скульптуру «Ма», яка приблизно 20 років була ув’язнена у «спеціальному фонді», а згодом – вивезена з музею та знищена.
 
На щастя, більшість скульптур Архипенка ця сумна доля оминула – тож подивитись на них можна у провідних музеях Нью-Йорка, Парижа, Лондона, Берліна, Стокгольма та Тель-Авіва. А тепер заслужена слава майстра поступово шириться і його батьківщиною. Ви, до речі, теж можете допомогти їй у подорожі додому – просто поділившись цією історією з друзями та знайомими.

За матеріалами https://metinvest.media/ua/advent/advent2024/2024-12-29

ПАЛЯНИЦЯ – КРІЗЬ ВІКИ

 

Житній, кукурудзяний, пшеничний, ячмінний, сорговий, рисовий і навіть гречаний. Та який би він не був, хліб – усьому голова. Українці примітили це здавна, тож завжди шанували та берегли його духмяний культ.
 
Ще й не просто берегли, а добряче модернізували – і досягли в цьому неабиякого успіху. Бо навіть французи, які з’їдають найбільше хліба на душу населення, дивувалися майстерності українських господинь. Зокрема, Оноре де Бальзак, який у листі запрошував співрозмовника приїхати в «...Україну, цей рай земний, де я запримітив 77 способів виготовлення хліба».
 
Воно й не дивно, адже цей наїдок завжди супроводжував наш народ – у буденному житті та на значні події. Його випікали до дня народження чи весілля, вкладали у клунок у дальню дорогу, із ним проводжали в останню путь. Хлібом радо зустрічали бажаних гостей, ділились останнім окрайцем у складні часи, з його допомогою ворожили на кохання, закликали весну.
 
Тож не дивно, що  фігурно закручені калачі та велети-короваї, змащені салом книші, пампухи з часником і ще десятки варіацій наїдку, неминуче увійшли в нашу культуру, щоб стати її золотим осердям.
 
Цей хліб, що світить на моїм столі
Поборює мою печаль і стому,
Я сонця двигіт відчуваю в ньому,
Неначе пульс на власному чолі.
 Так пише у вірші Дмитро Павличко. І має рацію – адже круглобока рум’яна хлібина ще зі слов’янських часів символізувала сонце, його невтомну енергію, що зігріває, та надію на світанок навіть під час найтемнішої ночі. Як-от різдвяний калач-крачун, або  вірусний пароль «паляниця», який навесні 2022 став символом української сили, винахідливості та запеклої боротьби проти російського окупанта.

За матеріалсми  https://metinvest.media/ua/advent/advent2024/2024-12-26

ВІД КУТІ І ДО РІЗДВА

 

Вітаємо, друзі! Святвечір вже на порозі, тож годі сидіти наче все ні мед, ні кутя. Гайда краще читати про найріздвяніші українські приказки та примовки.
 
Відкриваємо цей гіт-парад, мабуть, найгіршим компліментом в історії людства. А саме – «як порося на Різдво». Здогадуємось що ви подумали, але ні! Насправді це не про зайву вагу чи переїдання, а про рум’янець – річ досить милу і романтичну. Втім, щоб встигнути це пояснити, мабуть, треба дуже вміло ухилятися від макогона.
 
До речі, про макогони, кутю та прикрі жарти. Фразу «передати куті меду», звісно, чули усі. А як вам «додавати куті меду»? Виявляється, є й така! Означає вона «підбурювати» – тобто, активно спонукати до чогось із сумнівними наслідками. От, наприклад, коли вас переконують з’їсти ще шматок пляцка після ситного обіду. А коли хто запізнився навіть на десерт, то про них кажуть «Прийшли на третій день по Різдву».
 
І насамкінець пояснимо вираз, який послужив цьому тексту заголовком. «Від куті до Різдва» наші предки говорили про щось таке, що мало відбутися вже зовсім скоро. Ну, ось як зараз новорічні свята.
 
Однак, поки світ відпочиває, війна в Україні продовжується. Тож Метінвест завзято працюватиме навіть на свята, допомагаючи захисникам і наближаючи перемогу працею тисяч завзятих рук. В цьому році, і в наступному – на шляху до спільної мети.

За матеріалами https://metinvest.media/ua/advent/advent2024/2024-12-23

ТАЄМНИЙ МИКОЛАЙ АРМІЙ СВІТУ

 Людина, яка таємно робить добро, може стати дуже відомою. Як святий Миколай. Або не стати – як українець Антон Турчанович. Хоча, він теж свого роду чудотворець – адже забезпечив усі армії світу смачним і швидким обідом із трьох страв. Але давайте по порядку.

 
Ще 120 років тому їжу солдатам готували дуже незручно – на багаттях у казанах. А потім наш співвітчизник створив просту та компактну «кухню-пекарню-кип’ятильню». Невибаглива та економна, вона встановлювалась на воза, колеса або гусениці та подорожувала разом з військом. Конструкція дозволяла водночас варити, пекти і смажити, потребувала зовсім небагато палива і могла за раз нагодувати 250 солдатів.
 
Стартап військового спрацював як треба. Патент на винахід отримав у 1903, а в 1909 декілька його кухонь потрапили до французької армії – і підкорили всю Європу. Під час Першої та Другої світової, модифіковані на свій лад, вони були вже у всіх учасників бойових дій. І залишаються в строю донині – адже одна така може приготувати вечерю на цілу роту всього за півтори години.
 
Тому дуже прикро, що про Антона Турчановича – таємного Миколая всіх армій світу, майже ніхто не чув. Але металургійна кухня Метінвесту має добру пам’ять – і вам нагадає. А ви – обов'язково розкажіть друзям. Бо якщо рахувати гвинтокрили та бронежилети, це вже третій винахід українців, яким досі користуються всі військові світу.
 
Ось таке вам відкриття до святого Миколая.

За матеріалами https://metinvest.media/ua/advent/advent2024/2024-12-06

УКРАЇНСЬКА ХУСТКА — ОКРАСА, СИМВОЛ, ОБЕРІГ

    Торік в Україні з’явилося ще одне свято — День української хустки, яке відзначають 7 грудня.

   Українська хустка приваблює жіноцтво усього світу. Візерунків, кольорів та способів в’язання національного головного убору є безліч, у кожного регіону свої традиції. У скрині кожної ґаздині здавна були хустки на всяку потребу. Хустина — до церкви, на весілля доньки, для сватання, на скорботу за померлими… Досліджуючи національну хустку, можна дослідити українську історію.

   Особливе місце в українській хустці займає її малюнок.  Українська хустка  не просто прикраса — це код, у якому закладено ціле послання. Різноманітні орнаменти та узори можуть по-різному інтерпретуватись. Наприклад, рослинні мотиви на хустці зазвичай символізують родючість, багатство та життєдайну силу. Різні кольори також несуть своє значення: червоний — любов, чорний — смуток, жовтий — радість.

Важливо відзначити, що кожен регіон України має свої особливі традиції та стилі у виготовленні хусток. Наприклад, хустки з Західної України вирізняються багатою палітрою яскравих кольорів і геометричними візерунками, тоді як східні хустки часто оформлені більш спокійними відтінками і природними формами.

   Хустка не залишала байдужими митців словесного і музичного мистецтв. Та, звісно, до образу хустки зверталися й майстри пензля і фарб.

    Відомий художник Ілля Рєпін, готуючись писати своє найвідоміше полотно «Запорожці пишуть листа до турецького султана», їздив по містах колишнього Запоріжжя. Їздив не сам, а з великим знавцем запорізької старовини Дмитром Яворницьким. Під час цієї мандрівки Яворницький зібрав, а Рєпін змалював багато дуже цікавих пам’яток часів козаччини. Тоді ж художник зробив малюнки з кількох вишитих хусток, що не належали запорізьким козакам і збереглись у їхніх нащадків. З тих малюнків бачимо, що козацькі хустки були вишиті квітами і мали довгі китиці по краях.     

    До речі, кілька слів про малюнки Рєпіна. Корній Чуковський, переглянувши 1915 року альбоми художника, писав таке: «Самих лише етюдів до «Запоріжців…» було у Рєпіна кілька сотень, і мені здалося, що у них навіть штрих український: м’який, музичний, ліричний…Ті малюнки мають для нас велике значення, бо ж там задокументовані пам’ятки української старовини, що вже тепер, мабуть, не існують. Там були змальовані оздоби ікон, рушники, хрести, одяг, хустки, пояси. Більшість із тих малюнків розкидані по світу, бо сам художник був в еміграції. ( слайд 34)

   І на останок, хотілося б додати, що образ хустки в мистецтві нерозривно пов'язаний з образом жінки. Саме жінка стала втіленням духовної чистоти, людської ніжності, материнської теплоти.